У Всесвітній день поезії зазирнули до «поетичної лабораторії професора»
Саме «витонченому мистецтву слова» та його секретам у шкільному літературному курсі присвятили творчу зустріч з Василем Пахаренком, фахівцем-літературознавцем з великим творчим потенціалом та цікавими напрацюваннями. До слова, запрошений гість - поет, перекладач, публіцист, доктор філологічних наук, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.
Як співавтор підручників з літератури та чинних модельних навчальних програм, Василь Іванович добре знає «літературні» потреби та вподобання й наших школярів. Тож поетично-пізнавальна зустріч (а за регламентом - теоретико-методичний семінар) була корисною не лише для вчителів, а й для учнів. Адже «розуміти поезію – це справжнє диво!» І побачити це чудо, почути цю мелодію поезії, а згодом навчити цього дітей – завдання не з простих і досить актуальне для педагогів-словесників.
Як стати поетом?..
Поетичне слово, а вірніше – поетична форма та прагнення «римувати», приваблює багатьох початківців, але зрештою лише одиниці здобувають визнання та потрапляють до когорти митців. І тут доречними для юних поетів є поради від Івана Пахаренка: одне діло – віршувати, інше – «писати так, як ніхто до тебе». Тож від банальних рим (неба-треба, очі-ночі)) мандруйте якнайдалі у пошуках оригінальних, свіжих форм та вкладайте у небанальний зміст. Адже «поезія – це місце, де слова зустрічаються вперше». Як у Ліни Костенко, приміром. Чи Павла Вишебаби.
(Не) простий та доступний Шевченко…
Глибоке прочитання «простих» творів Кобзаря, справжній інтерес та аналіз поза шаблонами – такий підхід у Василя Пахаренка в іншій дослідницькій діяльності, вже як дійсного члена Наукового товариства імені Тараса Шевченка. І тут доводиться ламати певні стереотипи у шкільному курсі, коли поезію класика треба перевести із розряду «вірші кріпака-мученика» до розряду «поезія для утаємничених» (Ю.Шерех). Тоді й «Садок вишневий…» (вірш простий, на перший погляд, однак такий, що містить цілий «світ українців» - гармонійну модель життя та стосунків із Всесвітом) заграє свіжими фарбами, матиме яскравіше емоційне наповнення вже для учнів старших класів.
Сподіваємося на продовження такої співпраці між нашими педагогами та знаним літературознавцем. Віримо у перемогу НАШОГО слова та діла, бо «соловейко поки НЕ ЗА ТИХ» (Назар Гончар)!
Нехай мистецтво слова виховує в нас аристократичність смаків, щоб зустріч із поетичним твором завжди була «неповторністю, безсмертним дотиком до душі».