Як гейміфікація стає вектором подолання освітніх втрат
«Гейміфікація – це не про дорогі гаджети. Це насамперед про зміну кута зору». Саме з таким меседжем, а точніше – з акцентом на можливостях гейміфікації в початковій школі, в «Освіторії» відбувся форум для консультантів ЦПРПП. До столиці з’їхалися представники з різних регіонів, серед них – і консультант Пристоличного ЦПРПП Ірина Плахотнюк. Попри тривоги і засилля темряви, у цьому творчому просторі промінчик світла невтомно запалював кожен – і цікаві спікери, й енергійні учасниці заходу. Винятковий момент єднання у залі відчув, напевно, кожнісінький, коли національний гімн пролунав а капело. Щира вдячність натхненникам та організаторам форуму, які підтвердили високий рівень підготовки і професіоналізм.
Більше ніж розвага: як працює гейміфікація
Презентований курс для педагогів початкових класів — це справжня інструкція до дії. Він занурює в психологію гри та практичні кейси, навчає перетворювати звичні завдання на захопливі сюжети з рівнями, бонусами й аватарами.
Від таких змін виграють усі: зменшиться навантаження на вчителя, навчання структурується у вигляді чітко спланованих рівнів, на уроках додасться емоційного запалу, учні працюватимуть активніше і, головне, — із задоволенням.
Переваг гейміфікації для молодших школярів є декілька. Насамперед гейміфікація розвиває в учнів бажання вчитися не заради оцінок, а через відчуття власної компетентності, автономії та задоволення від процесу. Завдяки балам, рівням або цифровим бейджам дитина одразу розуміє, що вона зробила правильно, а де помилилася, що дозволяє миттєво коригувати свої дії і використати інші спроби. Ігрові елементи сприяють кращому утриманню інформації в пам'яті, покращують концентрацію та розвивають навички вирішення проблем. А спільні місії та змагання на платформах вчать дітей взаємодіяти, співпереживати та конструктивно спілкуватися. І зрештою, гейміфіковані середовища дозволяють кожній дитині рухатися за власним ритмом, що особливо важливо для інклюзивної освіти та класів з різним рівнем підготовки.
Погодьтеся, немало бонусів, однак «космічні місії» та «математичні перегони» не повинні захоплювати цілком і повністю наш освітній простір. Як знайти таку «золоту середину», вплітаючи гейміфіковані елементи в канву (не кожного!) заняття – питання цікаве для багатьох педагогів. Адже гейміфікація - це не просто застосування принципів гри в неігровому середовищі, а якщо влучніше – процес використання ігрового мислення та механіки для залучення аудиторій і вирішення проблем.
Навчання як гра: конструктор уроків майбутнього
Під час панельної дискусії (модераторка – Катерина Кисельова, головна редакторка Освіторія.Медіа та експертка з читання) спікери озвучили аргументи на користь гейміфікації як педагогічного інструменту подолання освітніх втрат. Важливим помічником у цьому процесі є застосунок «Вивчаю — не чекаю», представлений Люком Стеннардом, програмним директором міжнародної ініціативи Can’t Wait to Learn («Вивчаю - не чекаю»). Про переваги навчального додатку, ризики та можливі труднощі добре знає співрозробниця і тренерка української програми «Вивчаю – не чекаю» Леся Павлюк, учитель ліцею №7 м.Івано-Франківськ, переможниця премії Global Teacher Prize Ukraine 2024. Пристоличні педагоги вже мали нагоду протестувати цей застосунок та оцінити його потенціал.
До «майстерні найкращих уроків» учасниці зазирнули завдяки спікерам-практикам: Лесі Павлюк, Ользі Мірошниковій, Яніні Хіжінській, Євгенії Плужник, Євгенові Сіменику, Аллі Ворожбит, Антону Атаманчукові, Ганні Заставській, Юлії Штанько, Олександрі Савицькій, Катерині Нізкодубовій, - які щедро наповнювали методичну скриньку власними дієвими інструментами (зокрема й цифровими!)
Досвід експертів доводить: гейміфіковане заняття – не самоціль, а шлях до якісного засвоєння знань. Важливо не «прив’язувати» мету до гри, а навпаки — підпорядковувати ігрові рівні, сюжети, місії, систему винагород, командні проєкти конкретній освітній цілі. Тож, маючи намір «гейміфікувати» навчальні завдання, насамперед обміркуйте їх мету, доцільність та очікувані результати.
Як влучно зауважила під час зустрічі психологиня Євгенія Плужник, аби цей освітній «борщ» вдався і смакував усім, інгредієнти варто додавати дозовано, а значить, усвідомлено. І пам’ятати: найкращі уроки народжуються не з методичок, а з питання: «А що, якби?..» А що якби таблицю множення вчили супергерої під водою?..
